Розселення поляків в Україні було пов’язане перш за все з Правобережжям і Східною Галичиною. Саме тут сформувалися найчисельніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву. Ярославом Мудрим після походів на Польщу 1030 – 1031 рр. і розселених ним у долині річки Рось, де вони займалися сільським господарством, а пізніше асимілювалися. В Києві князівських дворах.
Перша хвиля польської колонізації була пов’язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення в 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі й Володимирі-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) земельними наділами.
З середини XVI ст. посилення феодального гноблення у Польщі супроводжувалося переселенням селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського, і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі. Масове переміщення польського населення було викликане наявністю “свобод”, ослабленням Речі Посполитої після національно-визвольної війни 1648-1657 рр. і поразкою у війні з Туреччиною (Бучацький мир 1672 р.).
В XVII – XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Приозер’я. З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалося 6 тис. польських жовнірів.
Чимало поляків, особливо з Правобережжя, де вони втратили свої маєтки, поселилося у великих містах — Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві та інших. Після Другої світової війни чисельність польського населення України скоротилася внаслідок здійснення репатріаційних договорів між ПНР і СРСР. За даними перепису населення 2001 р., в Україні налічується 144,1 тис. поляків. Переважна їх більшість розселена в етнічно мішаних українсько-польських селах Житомирської, Вінницької і Хмельницької областей та містах України.
